Понеділок, 20.08.2018, 15:03
Головна Реєстрація RSS
Вітаю Вас, Гість
Меню сайту
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Вхід на сайт
Пошук
Календар
«  Серпень 2018  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
2728293031

Свідчення остарбайтерів

Зі слів Сухомлин Гаврила Семеновича:

Народився в 1928 році ,в сім’ї було 6 дітей, батько працював у будівельній бригаді, мати була на різних польових роботах. В 1941 році закінчив 5 класів, на канікулах пас худобу.

До нашої хати поліцаїв привів Заріцький Маркіян, щоб забрати на примусові роботи сестру Палажку, старшу за мене на 2 роки. Я погодився, щоб замість неї відправили мене – я був рослявим парубчаком і поліцаї згодились. Та даремною була моя жертва, бо згодом вони забрали і її, про що я дізнався, коли повернувся в село. До Німеччини нас відправляли поїздом, по дорозі з сусіднього вагону втекло декілька хлопців, проламавши підлогу у вагоні. Німці на станції вишикували всіх нас і кожного десятого розстріляли на наших очах. Так вони змушували нас слідкувати один за одним.

На переправному пункті мене з односельцем Осадчим Іваном вибрав господар і привіз у Беркаль, там я був аж до визволення.

У господаря ми робили всі сільськогосподарські роботи, доглядали худобу. Харчувалися ми за одним столом із господарями, вони були непоганими людьми.

Зі слів Пономаренко Ганни Карпівни:

Народилася 7 січня 1924 року, до 1941 р. працювала в колгоспі на різних роботах, а в березні лих не обминуло і нашу хату. За наказом старости змушена була з’явитися до сільської ради, звідки була відправлена до Німеччини.

Потрапила до господаря, звати якого було Еміль в м.Ерментар. Доводилося виконувати різні роботи. Умови життя були не дуже добрі – було і голодно, і холодно. Але витримала і дочекалася визволення.

Повертаючись додому, влаштувалася в госпіталь на роботу, але пізніше мене заслали до Владивостоку. Додому повернулася в грудні 1945 р.

Зі слів Козаченка Володимира Омеляновича:

Народився 15 липня 1925 року. до початку війни, будучи 16-річним хлопчаком, працював у колгоспі, в сім’ї було 6 дітей. Відправляли в Німеччину мене 3 травня 1942 року, з нашої сім’ї забрали мене та молодшу сестру. Спершу я потрапив на промислові роботи в місто Вуперналь, трохи згодом перевезли до м. Ремшталь, де працював тривалий часна заводі по 16 -17 годин на добу. Потім мене забрав до себе господар Карл Удріх в м. Кларембах. У порівнянні з життям на заводі, в господаря жилося краще, я вже не голодував.я виконував різні господарські роботи, доглядав худобу. Звільнили нас в 1945 році американські війська.

Зі слів Несміх Параски Степанівни:

Народилася 3 жовтня 1918 року, до війни працювала на ланці, в п’ятисотенницях. Після невдалого шлюбу повернулася додому і жила разом з батьками. Дітей на той час не мала, тому і відправили до Німеччини.

Спочатку мене забрали в поліцейську дільницю у себе в селі. Звідти мені вдалося втекти через вікно, три дні переховувалася вдома, але знову впіймали і вже відправили до Німеччини

Потрапила я до господині на прізвище Штейнум Візель. Вона дуже погано годувала робітників, я голодувала. Щоб вижити, доводилося вдаватися до крадіжок курячих яєць. Від неї я втекла і потрапила до нового господаря, його звали Ебач. Він ставився до мене краще – не бив, але давав багато роботи. Із ранку до ночі доводилося працювати – доїла корів, працювала в полі, прала білизну.

Зі слів Семененко Марії Павлівни:

Народилася 25 жовтня 1923 року в с. Глушки Черкаської обл., перед початком війни працювала в колгоспі. У період масового вивезення по селу ходили поліцаї і забирали молодь. Від села до Корсуня ми йшли пішки, потім нас загнали до вагонів товарного поїзда і повезли. Опинилася за 30км від Польщі в німецькому містечку. У цьому пункті нас вибирали пани. Мене вибрав молодий пан, привіз у свій маєток, там я працювала здебільшого на кухні, іноді на полі. Жила в непоганих умовах, до всіх нас ставилися по-людському.

Додому повертатись було тяжко, не було чим доїхати. По дорозі потрапила до Червоного Хреста і працювала медсестрою ще 3 місяці, додому повернулася восени 1945р.

Зі слів Осадчої Надії Аврамівни:

Народилася 30 листопада 1927 року , до Німеччини мене разом з іншими дітьми з села забрали в березні 1942р. везли нас в переповнених вагонах поїздом. Потрапила я у санаторій для туберкульозних хворих у с. Вюртемберг, район Кольв.  У тому селі було багато санаторіїв, той де працювала я називався «Шомберг»

Працювала я в пачечній, а згодом перевели на кухню. Працювала важко, але вже не голодувала. Одяг і взуття нам не видавали, ходили у тому, що хтось дасть.

У рідне село повернулася 15 жовтня 1945 року.

Зі слів Осадчого Івана Михайловича:

Народився 29 травня 1927 року. В Німеччину забрали мене в березні 1942 року, мені було 15 років. Потрапив я з односельчанами до господаря в район Стендаль с.Беркаль. господаря звали Гюстав Мортман. Робив усе, що загадував господар. Доводилося працювати на полі, доглядати худобу. Після визволення американськими військами, повертаючись додому, забрали служити до Червоної Армії, в село повернувся через 5 років.

Зі слів Школьнік Зінаїди Юхимівни:

Народилася 27 квітня 1928 року в с.Горки Псковської обл..в родині колгоспників. До початку війни закінчила 4 класи. Коли восени 1941 року наше село захопили фашисти, всіх жителів переселили в сусіднє, а наше спалили. Село Су слово, куди нас переселили, в 1943 теж було повністю зруйноване, а 220 жителів фашисти загнали в двоповерховий будинок і спалили, у вогні  у мене на очах загинули мої батьки і восьмирічна сестричка. А мене і брата забрали в концтабір. Молодь уникла розправи лише тому, що була потрібна німцям як робоча сила.

         Нас загнали в якийсь хлів, ми хотіли втекти, але німці замітили це і почали стріляти, мене поранили в ногу.

         Вранці нас загнали у вагони поїзда, замкнули на засуви і повезли в Францію на підземні роботи у шахту Еруваль міста Леона. Пізніше повезли до Німеччини в м. Бізенгін на важкі земляні роботи, копали траншеї

         Після прибуття до табору нас розмістили в бараках, спали на нарах, соломі чи ряднах. На ногах у всіх були дерев’яні колодки – гольшуги. Одягли нас у смугасті плаття, що було ознакою нашої табірної належності. Видавали по 200 грам хліба щодня, годували супом з кониною, бруквою

         Одного разу з нашої групи втік хлопець, за це німці погрожували нас скарати через повішення. Я стояла перед зашморгом, але втікача спіймали.

         В кінці квітня 1945 року нас визволили американські війська, в американській зоні ми перебували 6 місяців.

Була можливість на окупованій нашими військами території пройти курси медсестер, телефоністок, стати військовослужбовцем, але я захотіла повернутися додому.