Вівторок, 19.03.2024, 10:30
Головна Реєстрація RSS
Вітаю Вас, Гість
Меню сайту
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Вхід на сайт
Пошук
Календар
«  Березень 2024  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031

Історія

с.Круті Горби знаходиться за 20 км від районного центру м. Тараща

Площа населеного пункту - 301,5 га.

Храмове свято -27 жовтня.

Геральдика с.Круті Горби затверджена рішенням сесії Крутогорбівської сільської ради від 4 квітня 2008 року № 117-22-V. 

Село Круті Горби розташоване на півночі України, в південній частині Київської області і Таращанського району в межах зони лісостепу. Село межує полями з селами Велика Березянка , Ківшовата, хутір Маковецький Таращанського району, Закутинці, Побережка, Софійка Богуславського району Київської області та Чаплинка Лисянського району Черкаської області. Відстань від села до райцентру становить 19 км, до залізничної станції Ольшаниця – 40 км, до обласного центру м. Києва – 150 км. Саме село займає площу 303.1 га землі, земельні угіддя становлять 1883 га, з них  для пасовищ відведено 72 га лугів, площа ставків становить10.3 га, лісонасадження -57.9 га,  землі запасу становлять 30 га , також у плані села відведено 30 га вільної території під житлове будівництво, решта –  1382 га - орні землі. Село має десять вулиць протяжністю 13 км, одна з них – центральна – протяжністю 3.2 км має асфальтове покриття, решта вулиць – з твердим покриттям, посипані гравієм, їх протяжність 9.8 км. Ще одна географічна особливість села – це позначка висоти 272.6 м над рівнем моря, розташована вона за два кілометри від населеного пункту , на  визначеному геодезистами місці насипаний  невеликий курган висотою до двох метрів та розмірами приблизно 0.02 га і встановлено стовп з показами висоти. Ця географічна позначка висоти вказана майже на всіх географічних картах України.

Саме географічне положення є наслідком того, що взимку у селі на 1-2 градуси температурний режим нижчий, ніж у навколишніх селах, сніговий покрив сходить набагато пізніше, а перші теплі весняні вітри швидко висушують ріллю.

Можливо, назва села походить від форми рельєфу, так як Круті Горби розташовані на декількох пагорбах. Існує також версія, що назва села пішла від прізвища першого мешканця поселення – Горбенко.

Інший переказ розповідає про молодого панича, який вихором промчав по селу в бричці. На виїзді з села коні зупинилися на одному з пагорбів (ймовірно, це сучасний куток Вивіз), панич озирнувся, замилувався прекрасним краєвидом і вимовив: «Ох, і круті горби тут!»

Сприятливі природні умови , наявність зручних для поселення місць, родючі грунти здавна приваблювали сюди людей. Місце , де розташоване село, було заселене ще у стародавні часи. Так на території села археологічною експедицією було зафіксовано п’ять поселень черняхівської культури ІІ тис. до н.е. – ІV тис. н.е. Представники цієї культури були землеробами і оселялися на найбільш родючих ґрунтах, а ґрунти на території села - одні з найбільш  родючих на Таращанщині . Під час розкопок було знайдено ліпну та гончарну кераміку, залізний шлак, глиняну обмазку, зафіксовано також матеріали трипільської культури. На місці поселення в урочищі Коберників Яр зафіксовано матеріали доби бронзи, гончарну кераміку та уламки світлих глиняних амфор. Було здійснено також розкопки на місці могильника на схилі на території трипільського поселення. Під час розкопок досліджено тілопокладення, в склад інвентарю якого входило дві миски, горщик та ліпна миска вельбарського типу, знайдено матеріали трипільської культури. Знахідки експонуються в Таращанському краєзнавчому музеї.

Сучасне село Круті Горби виникло на початку XVIII ст. За деякими ознаками воно було засноване як слобода, тобто населений пункт, створений на вільному місці. Непряме підтвердження гіпотези дає факт, що багато жителів села носять прізвище Осадчий (осадчий - відповідальний за розселення людей на слободі). Також тут є невелика кількість представників інших родин: Баштові, Бурлаки, Гуржини, Сухомлини, Кутові, Шпильові. Деякі прізвища походять від місцевих назв (Кутові  - від урочища Кут, Шпильові - від кутка Шпиль).

В цілому історія Крутих Горбів мало висвітлена в письмових джерелах, адже вони належали до володінь магнатів Млодецьких і як приватне володіння не підлягали люстраціям (ревізіям). Історичних описів села поки не знайдено. В «Оповідях про населені місцевості Київської губернії» за 1864 р. Лаврентій Похилевич пише: «Село розкидане по крутих горах, ще недавно покритих лісом. Серед височин тече струмочок, званий Свись. Земля, що була під лісом, оброблена і родюча... Жителів обох статей 902, римських католиків - 24. Церква в ім’я преподобної Параскеви дерев’яна, побудована парафіянами в 1787 році, на місці колишньої ветхої»

З того часу село почало збільшуватися, зростало його населення. у 1864 році у селі налічувалось 902 жителі обох статей православного віросповідання, а 1894 року кількість прихожан чоловічої статі становила 667 чоловік, при загальній кількості жителів 1419 чоловік. За станом на 1880 рік до церкви було приписано 1100 парафіян та 36 десятин землі. У Крутих Горбах дореволюційного періоду існувала лише церковнопарафіяльна школа.Статистичний збірник Київської єпархії за 1883 р. повідомляє, що у селі проживали 537 православних прихожан чоловічої статі і жіночого; крім них були ще 29 католиків і лютеран і 26 євреїв У церковно-приходській школі навчалося 40 хлопчиків і 5 дівчаток (додаток  2)

Крім традиційних занять рільництвом і тваринництвом, важливу роль у житті мешканців села відігравали промисли. Особливе місце тут займало млинарство. Підвищена місцевість, наявність постійних вітрів давали можливість будувати і ефективно використовувати вітряки. Це заняття відобразилося в назві кутка - Сухомлинівщина і в поширених в селі прізвищах: Сухомлин, Вітряченко.

 Іншим важливим промислом було і залишається бджільництво . Сьогодні 32 жителі села займаються бджільництвом, серед них найбільша  пасіка  в Анатолія Івановича Циганка, Семена Михайловича Струця, Володимира Мусійовича Пустовіта та Миколи Васильовича Баштового, який неодноразово ставав призером конкурсу «Пивні меди України». Багато років працював пасічником місцевого господарства і мав велику власну пасіку Ісаак Леонтійович Канчуківський. Всю вироблену продукцію продавали здебільшого на Ківшоватському  базарі. Їздили також у Богуслав, Таращу, Жидівську Греблю, Виноград.

Реакцією на столипінську аграрну реформу початку XX ст. було заснування 12 хуторів, назви яких збереглися у топонімах населеного пункту - Якимів хутір, Пархомів хутір, Химчин хутір, Кехтиха та ін. Деякі з них  за площею сягали  200 га . За відомостями Л.Похилевича  , місцевість навколо села ще у середині ХІХ століття  мала доволі лісу , а місцеві гори «ще недавно були вкриті лісом » , це підтверджує і назва урочища Дубина , у якому ,за словами старожилів , ще у 1915-1916 рр. різали ліс для будівництва хат ,а зараз немає і натяку на дерева .

Село не багате на мінеральні ресурси та корисні копалини, але на його території є декілька родовищ глини, придатної для випалювання цегли. Ще у 80-ті роки минулого століття геологічними розвідками було виявлено за межами населеного пункту родовище міді. Видобування повинні були проводити закритим способом – будівництвом шахти.

На території села розташовані сім ставків – Коберників, Панський, Колгоспний, Озеро, Перший, Другий, Третій. Із Панського ставка витікає невеликий струмок, він має назву Свись, берегами він проходить через все село, впадає в каскад ставків - у Перший, Другий, Третій, а далі впадає в річку Боярку , що є притокою річки Гнилий Тікич.

Голодомор 1932-1933 рр. за офіційними даними забрав життя 252 жителів, з них 111 дітей,  за неофіційними даними померли 712 крутогорбівців ,  головним чином підлітки і молоді люди . Точну кількість померлих вдалося дізнатися із списків, які вів житель села Опанас Мокійович Сухомлин.

Кількість населення на період 1932-1933 рр. невідома, проте на той час у селі було ще багато людей – були заселені  обидва яри, центральні вулиці, у сім’ях було по багато дітей.

Перші відомості про період формування колгоспу – 1929 р  У людей почали забирати і згонити у колгосп корови, коні, забирали господарський реманент – плуги, борони.

Масових голодувань у той час ще не було, але люди вже тоді почали голодувати, адже з господарств забирали в колгосп не тільки худобу, а й зерно .               

 У 1933 р. була організована кухня, там у великому казані варили жито і роздавали потроху тим, хто працював на просапці буряків. Казан був іржавим , зварене жито мало червоний колір і було напівсире.

 Найбагатшими господарями були сім’ї Березовського і Добровольського. Вони першими потрапили під розкуркулення, проте розкуркулювали не лише багатих господарів, а й середняків.

В той час у селі існував інтернат для дітей, чиї батьки померли від голоду. Діти там довго не затримувались, їх підгодовували декілька днів і відправляли далі в інтернати. Будинок, де жили ці діти знаходився недалеко від приміщення  нинішнього ФАПу, над самим обривом.        

На території села було дві ями, куди  скидали померлих . Другу яму викопали вже тоді, як перша була заповнена вщерть. Ями не закидали землею, тільки прикривали гіллям. Людей звозили часто – майже щодня. Їхала селом гарба і викидали людей на гарбу ґаблями. Біля ями мерців не скидали руками, а перевертали гарбу, а вже потім вкидали в яму. Був у селі і один випадок людоїдства.       

З літа 1941 р. по лютий 1944 р. тривала фашистська окупація. Замість колгоспів організовувалися громадські господарства, німці зберегли в них елементи організації колгоспного виробництва - ланки, бригади, трудодні.

Під час окупації старостою села в 1941 р. був Михайло Михайлович Шевеленко. У 1943 р. за невиконання завдання він був звільнений, а новим старостою був призначений Михайло Савкович Федькевич. Він прийняв бік фашистів, в післявоєнні роки перебував у розшуку. Після затримання був засуджений на 10 років позбавлення волі.

У 1941-1944 рр керівником господарства окупанти призначили Василя Михайловича Шпильового, який після закінчення війни також  був засуджений на 10 років позбавлення волі.

Школа під час фашистської окупації не працювала, хоча в архіві м. Києва було знайдено прохання від жителів села до німецьких властей  відновити навчання.

У 1942 р. розпочалося масове вивезення  працездатної  молоді на примусові роботи в Німеччину, забирали і неповнолітніх.

5 січня 1944 р. звільнено від ворога м. Тараща, а протягом наступних днів -  інші села району. Однак 14 січня 1944 р. вороги знову захопили Круті Горби, Луку, Ківшовату, Косяківку. Звільнені ці села були після важких боїв, що тривали до 31 січня 1944 р.

Круті Горби  звільняли солдати 337-ї стрілецької дивізії (командир - полковник Григорій Йосипович Ласкін). Дивізія входила до складу 27-ї армії, якою командував генерал-лейтенант Сергій Григорович Трохименко.

24 січня командування дивізії отримало наказ готуватися до прориву оборони німців в районі Крутих Горбів. Головний удар повинні були тут завдати  воїни 1131-го і 1127-го полків дивізії.

26 січня о сьомій  годині ранку 1131-й полк прорвав оборону ворога (з боку с. Закутинці) і увійшов в Круті Горби. Атаку підтримали славнозвісні «Катюші» і танковий взвод. Відзначився героїзмом взвод старшого сержанта Г. М. Веліканова. Мужність і героїзм виявили в бою рядові Іван Семененко, Петро Трохман, Олексій Лисенко, Іван Коваль.

В ніч на 6 лютого ворожі танки прорвалися до Косяківки та Антонівки  але на підступах до Великої Березянки  і Крутих  Горбів  були зупинені підрозділом майора Лосєва і танкової бригади  майора Богданова. Відступаючи, вороги спалили 62 хати.

Захищати Батьківщину з Крутих Горбів пішли 145 воїнів, з них на фронтах загинули 86 героїв. За бойові заслуги 70 жителів села були нагороджені орденами і медалями.

У Братській могилі поховані ті, хто загинув, визволяючи село, всього 62 людини: лейтенант Зіновій Володимирович Крот, старший сержант Григорій Михайлович Веліканов, молодший сержант Олександр Павлович Василенко, молодший сержант Казимир Прокопович Можеровський, рядові Тихін Микитович Борозенець, Яків Хомич Вареник, Олександр Захарович Довгопол, Андрій Петрович Девага, Іван Федорович Зінченко, Роман Наумович Іщенко, Іван Михайлович Коваль, Степан Назарович Коротенко, Сергій Федорович Коган, Сава Захарович Лелека, Семен Петрович Лісовий, Микола Миронович Линников, Олексій Євменович Лисенко, Микола Кузьмич Медвідь, Микола Федорович Мякота, Микола Афанасійович Підлісний, Олексій Тихонович Сопронов, Іван Аврамович Чхало, Іван Петрович Ярков і 39 невідомих солдатів.

Після війни укрупнення колгоспів призвело до того, що село стало ділянкою колгоспу «Прогрес» с. Велика Березянка. В результаті інфраструктура села майже не розвивалася, зменшувалося населення. Так, тільки за останні 25 років кількість учнів місцевої школи скоротилося більш ніж удвічі (з 148 осіб у 1982 р. до 70 осіб у 2007 р.). Не випадково КСП «Перше травня»,  відновлене в 1986 р., розпалося одним з перших у районі.

На початку 2000-х років у Крутих Горбах почали виникати підприємства різних форм власності, в сільському господарстві стали набирати вагу фермерські господарства, серед яких найбільше - ФГ «Надія» В. О. Циганка.

Процесу відродження села сприяють сільський голова С. М. Троян (вп’яте переобраний на цю посаду в жовтні 2015 року ), засновники місцевого агропідприємства Володимир Михайлович Приступа,  Микола Олександрович Школьний.

Нові віяння захоплюють і політичну  свідомість селян. У 1990 р. у Крутих Горбах з’явився  перший в районі сільський  партійний  осередок Народного Руху України, який очолив тодішній директор школи А. А. Федченко.

В селі багато завзятих, працьовитих людей. З 1968 р. вів  спостереження за погодою Я. А. Пономаренко.

У Крутих Горбах проживає 25 багатодітних сімей. 21 жінка отримала почесне звання «Мати-Героїня»,  серед них Надія Василівна Кутова - у неї 9 дітей; Любов Іванівна Новоструєва- 5 дітей, понад 30 років вона пропрацювала фельдшером сільського ФАПу; Ганна Сизонівна Троян - виростила і виховала 6 дітей, сама вона була сиротою, а під час німецької окупації у 1941 р. її усиновили жителі Крутих Горбів.

Успішні підприємці села – Анатолій Петрович Козярівський, Валерій Дмитрович Макаренко, Володимир Петрович Сухомлин, Валерій Олексійович Любчич.

Багато представників старшого покоління Крутих Горбів пам’ятають Луку Павловича Омельяненка, який у довоєнні і післявоєнні роки протягом тривалого часу очолював місцеву школу. Старший його син Інас в роки Другої світової війни був вивезений на примусові роботи до Німеччини, після війни волею долі опинився в Англії, а потім в Канаді, де став письменником. Тільки в перебудовчі часи Інас Лукич зміг відвідати рідні краї, друкуватися в українських виданнях, допомагати рідній школі. Молодший син, Віталій Лукич, - кандидат педагогічних наук, працював проректором Кіровоградського педагогічного інституту, пізніше завідував кафедрою педагогіки Черкаського педагогічного інституту, він є автором багатьох підручників з педагогіки, заслужений працівник освіти України.

Виходець нашого села – Пономаренко Ігор Якович, соліст Київського академічного театру опери та балету для дітей та юнацтва. Він неодноразово працював у Германії та Росії, на протязі 5 років був солістом Вроцлавського театру опери та балету (Польща), виконує багато баритонових партій в операх вітчизняних та зарубіжних композиторів. Останнім часом почав друкувати свої твори – 2007 року вийшла гумористична збірка «Сон мисливця», 2008 – «Падишах і слуга»

         Уродженцем нашого села є також Осадчий Тарас   Миколайович. Він навчався в Київському музичному училищі імені Глієра, Київській державній консерваторії імені П. І. Чайковського та аспірантурі при Московській консерваторії імені П. І. Чайковського. Працював артистом оркестру Національного оперного театру України імені Т. Г. Шевченка, зараз працює солістом Національного заслуженого академічного симфонічного оркестру України. За період своєї діяльності був лауреатом міжнародних  та українських конкурсів. Здобув перемоги у конкурсах в м. Донецьк (1980 р.), м. Одеса (1983 р.), м. Тулон (Франція, 1988 р.), м. Тур (Франція, 1992 р.).

Добрим  словом згадують Якова Олександровича Сухомлина, під керівництвом якого духовий оркестр двічі ставав лауреатом Всеукраїнського конкурсу духових оркестрів.

Майже 30 років секретарем Крутогорбівської сільської ради пропрацювала Ольга Григорівна Баштова.

Багатьма учнями пишається місцева школа.

Володимир Володимирович Некрашевич - перший і поки що єдиний на всьому пострадянському просторі учень сільської школи, який став срібним призером міжнародної олімпіади з математики. У 24 роки Володимир Володимирович захистив кандидатську дисертацію, а у 31 рік став доктором математичних наук. Викладав математику в  Міжнародному університеті м. Бремен, в Київському національному університеті імені Т. Г. Шевченка. З 2005 року запрошений викладати математику в Техаському університеті (США), де працює на даний час.  Він є одним з організаторів Міжнародних наукових конференцій з математики, де регулярно виступає з доповідями, є заступником голови комітету по наданню грошової допомоги молодим вченим – математикам України, організував Міжнародну наукову конференцію в Києві. У 2006 році видавництво  наукової літератури в Нью – Йорку випустило його книгу «Self – similar groups» (Самоподібні групи).

 Його сестра Антоніна Володимирівна Некрашевич ( Скрипник )- кандидат філологічних наук, доцент Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Ігор Миколайович Шпильовий - кандидат наук, працює у Вищій атестаційній комісії.

Вадим Петрович Рубан - молодший науковий співробітник Інституту радіофізики та електроніки ім А. Я. Усікова, м. Харків.

Віра Філімонівна Шпильова з відзнакою закінчила Київський державний університет ім. Т. Г. Шевченка, нині працює журналістом.

Леонід Вікторович Сухомлин - агроном, працює в Міністерстві сільського господарства України заступником начальника відділу рослинництва.

Продовжують традиції української вишивки народні майстрині Зоя Михайлівна Баштова, Ліна Василівна Сухомлин, Лідія Павлівна Сухомлин, Ольга Яківна Загородня; ковальської справи - Сава Михайлович Сухомлин. Постійно представляє свої роботи на місцевих виставках і в районі художниця Інна Віталіївна Пустовіт.

Історія церкви

Першими поселенцями були як нащадки селян чи козаків , так і шляхетські роди .До останніх можуть належати Дроздівські , Козярівські ,Заріцькі , Коберники , Модлінські  та інші .Це були не обов’язково заможні роди , просто вони належали до вільного стану .У 1864 р. у Крутих Горбах жило 24 віруючих , що сповідували католицьку віру .Все ж , більшість жителів становили православні . Так у 1864 р. у селі налічувалось 902 жителі обох статей православного віросповідання .Для своїх потреб ще у 1787 році парафіяни збудували дерев’яну церкву Святої Параскеви .Причому , як зазначається в літописі Похилевича Л .,  церква збудована на місці ще старішої ,отже остання могла б з’явитись ще на початку Х\/ІІІ ст. Церква належала до 5 класу за прийнятою класифікацією з виділенням відповідної земельної ділянки .При церкві була церковно-приходська школа . У цьому ж звіті читаємо , що прихожан було : християн 537 чоловік ,542 жінки , католиків і лютеран 39 ,євреїв 26.Священиком у церкві був Левітський .

08.09 1939 року  Політбюро ЦК КП(б)У ухвалило рішення про закриття храму у селі Круті Горби   ( з Енциклопедичного  видання у 6-ти томах «Україна: хронологія розвитку», видавництво «Кріон»)

Церкву збудували з дубового дерева. Поряд окремо стояла дзвіниця , неподалік був будинок священика .За церквою містилося маленьке кладовище з 4 могил (2-діти священика). Церква була трикупольна з 3-а хрестами .Кажуть ,що на дзвоні було вилите ім’я (очевидно того ,хто пожертвував гроші на дзвін) Старожили розповідають ,що дзвін крутогорбівської церкви було чути аж до села Виноград на Черкащині  .Зруйновано церкву у 50-х роках минулого сторіччя .Дзвони зняли ще раніше –на початку 30-х років .Для них збудували у скверику вежу  і Тихін Вітряченко «відбивав години » тим дзвоном , коли вже утворився колгосп і треба було знати , коли йти на роботу .

                З людей інших національностей у селі проживали євреї .Про це говорить куток Рабине , а також той факт, що під час будівництва школи знайшли сидяче поховання .Кажуть, саме там було єврейське кладовище .У центрі села за сквериком функціонував магазин єврея Жилика .

Ще в селі проживали , за відомостями на 1875 рік  більше 80 віруючих баптистів .    

За свідченнями старожилів , на території села було виділено місце , де ховали самогубців, знаходиться це місце  вище криниці , що знаходиться при в’їзді  в село , на перехресній дорозі .

Млин

  Місцевість, де розташований був млин називалася глинищем ( тепер там провалля, люди зносять сміття) а раніше це була рівна місцевість. Млин стояв не над самим шляхом, а трохи далі, ближче до глинища. У селі це була місцевість, де вітри були найчастіше і найсильніші. Останній мельник у млині був Дроздівський   Петро   і жив він біля самого млина. Односельці пригадують смішний випадок, який стався біля млина. Дід Каленик  вивів попасти козу і вирішив прив’язати її за крило вітряка, щоб самому був час відпочити. І саме в цей час мельник запустив млин ( хтось, мабуть привіз зерно для млива ). Прив’язана коза була аж на вершечку вітряка . Цей випадок згадують до цього часу, коли мова заходить про млин.

Тип вітряка, що працював у Крутих Горбах, шатровий, прицип роботи в тому, що повертався верх вітряка, а корпус був нерухомий.

У  Крутих Горбах був млин, що мав вісім крил.  На валу закріплювалося велике дерев’яне „палечне” колесо-шестерня з передачею на „баклушу” – вертикальну шестерню, насаджену на веретено, яке закінчувалося роздвоєнням, що вставлялося в „порт лицю” і обертало верхній камінь. Щілина між каменями, від якої залежала кондиція борошна, реґулювалася важелем із ґвинтом. Над жорнами встановлювали кіш, куди засипали зерно, під кошем – лоток з „коником”, який вібрував, ударяючись об грані веретена. З лотка зерно сипалося в отвір верхнього каменя. Піднімаючи за допомогою мотузки на блочку лоток вгору чи опускаючи вниз, реґулювали кількість зерна, що сипалося в жорна. Для реґулювання обертів крил використовували гальмо.

Найбільше вітряків було на східній та північній околицях села – на кутку Сухомлинівщина та Фойдівщина. Саме там місцевість найбільше продувається вітрами. Та і зараз, узимку, там найбільші снігові перемети. Вітряк пережив війну, хоча був як чудовим місцем перебування снайперів, так і мішенню для гарматного вогню.

Достеменно відомо, що останній вітряний млин припинив свою роботу в 1956 році. Висота його з крилами була понад 5 метрів. Млин був двоповерховий. На верхньому поверсі зерно мололось, а на нижній висипалась мука і там же зберігалась.

В село провели лінію електропередачі. В місцевому колгоспі «Ім. 1 Травня» було збудовано нове приміщення для млина з електродвигуном.  Кам’яні жорна з «вітряка Дроздівських» перетягли туди, але не використовували їх за призначенням,  один камінь був закопаний при вхідних дверях млина.